50 відтінків реальності українських реформ

Людей, що дуже фахово виконують свою роботу, не вдумуючись в її моральну суть, дуже багато і на нашій державній службі. Вони не грають м’яч вперед, а де факто грають на його затримку, пояснюючи це собі професійними обов’язками. Це не протест, не контр-революція, а просто бажання зробити все як слід і не міркувати ширше Людей, що дуже фахово виконують свою роботу, не вдумуючись в її моральну суть, дуже багато і на нашій державній службі. Вони не грають м’яч вперед, а де факто грають на його затримку, пояснюючи це собі професійними обов’язками. Це не протест, не контр-революція, а просто бажання зробити все як слід і не міркувати ширше

Yuriy Dzhygyr 

Адольф Айхман був держслужбовцем, завідувачем відділом, і дуже професійно робив свою справу.

Він відповідав за транспортні перевезення.

Документи свідчать, що найбільше він дбав про те, щоб транспортні перевезення здійснювались економно і ефективно.

Відділ Айхмана був створений для "остаточного вирішення єврейського питання" - вивезенню тисяч євреїв протягом другої світової війни до гетто і концентраційних таборів. 

За фахове виконання задачі, Айхман отримав низку державних нагород і був підвищений до рангу підполковника.

Коли в 1960 р. ізраїльські агенти знайшли Айхмана в Аргентині і вивезли в Єрусалим для судового процесу, він будував свій захист на думці, що він лише професійно виконував поставлені державою завдання.

Його стратили через повішання. Але через цей судовий процес виникла філософська суперечка, описана Ханною Аренд в її праці "Банальність зла". Аренд показала, що Айхман не був фанатиком чи психопатом; він був дуже посередньою людиною, яка не переймалась політикою і більше дбала про підвищення по службі, а ніж про суть того, що відбувалось в країні і до чого призводили її особисті дії.

Саманта Пауерс могла би заперечити, що, врешті, Айхман міг бути простою доброю людиною, яка любила театр і мала добре почуття гумору, і якби він відмовився від служби, хтось інший зробив би це за нього. Але це навряд чи переконало би суд, що розглядав справу про злочин проти людства.

Людей, що дуже фахово виконують свою роботу, не вдумуючись в її моральну суть, дуже багато і на нашій державній службі.

Вони не грають м’яч вперед, а де факто грають на його затримку, пояснюючи це собі професійними обов’язками. Це не протест, не контр-революція, а просто бажання зробити все як слід і не міркувати ширше.

Про те, що через твої дії на місяці затримуються законопроекти і документи, ідеї не встигають реалізовуватись, і другого шансу для них може не бути ніколи.

Всі ці фахівці, ймовірно, отримають підвищення. І якщо колись постане питання, чому Україна упустила історичний шанс на зміни, ці фахівці вважатимуть свою совість чистою.

Але де факто саме серед них, в банальності і безпечності, живе зло.

Сергій Кошман

Цей тип паніки справа двох ключових гравців: ЗМІ, та так званих моральних підприємців, тобто тих, хто намагається нав'язати нові уявлення та норми. Термін моральні підприємці вигадав видатний соціолог Говард Беккер, людина яка зробила величезний внесок в теорію соціальної стигматизації [labeling theory].

Якщо повісити достатнью ярликів та підкріпити негативні шаблони медіапідтримкою - може збутися самовиконуване пророцтво і уявна зрада стане зрадою справжньою.

Нищівна війна навішування ярликів та демонізації політичних опонентів ведеться дуже наполегливо з обох боків, з використанням всіх наявних каналів, блогерів, ботів тощо. Цей процес ескалації вводить стороннього спостерігача у стан істерії з елементами панічних атак.

Зазвичай, моральна паніка у суспільстві дуже швидко минає та забувається, якщо просто припинити нагнітання істерії в ЗМІ та соцмережах. Або якщо тема змінюється. Тобто трапляється щось надзвичайне в іншому вимірі суспільно-політичного життя.

eero lampinen for quanta magazine

Сергій Кошман

Наступне слово, яке поступово втрачає сенс - слово "популіст". Скажу навіть радикальніше. У цього слова вже немає смислу.

Наприклад, останнім часом все частіше чую "популіст" по відношенню до будь-якого ідеологічного іншого. Це коли немає бажання пояснювати. Або часу осягати всі відчуття, думки та наміри опонента. Просто немає часу і тому "він - популіст".

Інша історія. Точніше не просто історія, а фундаментальне питання. Як колись сказала одна розумна людина, переобіцяти - це правила гри. Якщо ви обіцяєте рівно стільки, скільки спроможні зробити - ви програєте. Все дуже просто. [Ім'я цієї людини - Даніел Канеман, відомий у нас як автор книги під назвою "Мислення швидке й повільне"].

Інша поважна людина з України погодилась, що тактично "переобіцяти" - це окей. Якщо стратегічно йдеться про серйозні речі, і далі, після перемоги, підхід буде раціональний, відповідальний, мудрий тощо. З точки зору пересічного виборця, або навіть незалежного спостерігача, популізм заради популізму, чи популізм заради великих цілей, абсолютно нічим не відрізняється.

Звісно можна йти в деталі що з цим всім жахом робити, але загальний висновок такий, що ніби очевидний поділ між "класичними популістами" і "молодими конструктивними реформаторами" дедалі зникатиме.

Роль технологій і соціальних мереж в цьому процесі - окреме велике питання...

Тому вже незабаром нас чекає жорстокий політичний цирк у медійній клітці. І тільки найкращі кулуарні знавці зможуть відрізнити тигра який цинічний хижак-брехун, від тигра який не тигр, але поки що так треба, щоб перемогти заради великих веганських травоїдних ідеалів...

f3653b35711113.570155e24160b

Сергій Кошман

Парламентские слушания с участием Марка Цукерберга максимально ясно показали насколько форма, содержание, символизм и дух демократического процесса в Украине отличается от американского примера.

Отличия во всём. Помещение. В США мы видим отдельное удобное помещение где все комфортно сидят и работают. Тему физического пространства для демократии поднимаю регулярно. Складывается впечатление, что полноценных архитектурных форм для демократических нужд у нас нет.

Про конструктивный, доброжелательный и неистерический тон американских народных избранников даже не буду начинать. Здесь пропасть. Хороший, красивый стиль общественного взаимодействия для демократии так же важен как честные выборы или правильные законы.

Но что самое загадочное. Почему в Украине невозможно представить комнату, где очень богатый человек Х сидит перед народными избранниками и в прямом эфире много часов подряд отвечает на все интересующие общество вопросы, и параллельно его внимательно слушают десятки журналистов со всевозможных изданий?

Молодой депутат сидит в красивом и удобном кресле в просторном и светлом помещении. Открыв кожаную папочку, он спокойно и уважительно спрашивает: "господин Ахметов, спасибо что пришли. Поясните пожалуйста ещё раз, как работает схема Роттердам плюс?"

Почему у них такое есть, а у нас нет? Почему, например, у людей сотни простых вопросов к так называемым олигархам, но никто не знает как звучат их голоса?!

И вопрос не в том чтобы устроить шоу или судилище на камеру. Вопрос совсем другой. Для принятия взвешенных решений государственной важности необходимо научиться задавать простые вопросы и получать на них понятные ответы.

Ну и немного изменить форму, содержание, дух и символизм демократического процесса...

Сергій Кошман

Руководитель компании вроде Фейсбук теоретически, с помощью своих подчиненных и сотрудников, может описать то, что происходит в соцсети синтаксически, то есть форму, конструкции, порядки, категории и т.д.

Все что касается семантики, т.е. значений и смыслов, находится вне компетенции и приоритетов менеджмента.

Марку Цукербергу на слушаниях задали столько философских вопросов, что все американские философы не ответят в ближайшие десятки лет.

Что касается влияния на общество, гуру информационной эпохи по сути не особо вникают что они делают, как инструменты на самом деле используются, кем и с какой целью.

У них просто физически нет времени и ресурсов.

И это только американские реалии. А теперь представьте слушания на Генеральной Ассамблее ООН где Цукерберг отвечает на вопросы сердитых представителей пары сотен стран...

Очевидно, что так дальше не может быть. В ближайшие годы произойдут революционные изменения.

Facebook is a mess

Сергій Кошман

Наряду с земельным вопросом, это одна из немногих действительно идеологических дискуссий.

Конечно же есть соблазн представить подобную дискуссию исключительно в универсальном "антикоррупционном" свете, но это будет серьезное упрощение.

Мы уже так привыкли к бинарной черно-белой картине хороших-плохих, что совсем забыли о том, что демократия во всей своей "красоте" еще даже и не начиналась.

Страшно выходить на территорию где нет ярко выраженных негодяев, и людей с ярко светящимся нимбом. Нет просто коррупционеров и просто антикоррупционеров.

Когда все приблизительно одинаковые, но верят в разное, убеждены в ином, отстаивают другие ценности и идеалы, тогда становится действительно долго и сложно. В украинских реалиях, без традиций общественного диалога, невыносимо долго и сложно.

Демократический процесс разрешения подобных вопросов и дилемм не может быть простым.

Даже в самых цивилизованных странах медреформы похоронили десятки харизматичных лидеров. Шутки и карикатуры на лидеров противоборствующих лагерей с максимальным репостом и сменой аватарок не решают проблемы, не приводят к компромиссу.

Что делать? Учиться. Учиться быть гражданами. Учиться демократии. Учиться формулировать и отстаивать свои интересы.

Учиться создавать конструктивные организации, движения и партии которые будут ваши интересы отстаивать.

Учиться верить экспертам, и создавать условия чтобы такие эксперты появлялись.

Всё это долго. Да. А кто обещал что будет быстро, ярко и красиво?!

lev

Сергій Кошман

Покрытый толстым-толстым слоем фейков от хороших и умных людей, хочу поделиться своими мыслями о тщетности упований на "медиаграмотность", "критическое мышление", и прочие популярные в последнее время слова и словосочетания.

Критическое мышление - это не результат, а процесс. Как и развитие тела, мышление требует постоянных усилий. Когнитивные нагрузки чрезвычайно болезненны и энергозатратны.

Вы не можете постоянно сфокусированно думать: в очереди, в транспорте, за едой, в кровати, на пляже, в туалете и т.д., т.е. там где сёрфаете, лайкаете и комментите в соцсетях.

Вам нужен отдых, расслабление и "потупить" (с) Чаще всего ваши действия онлайн нельзя охарактеризовать как думание.

Скорее, вы просто проводите время, развлекаетесь, отдыхаете, поддерживаете своих друзей и знакомых дружеским лайком/репостом, напоминаете о своем существовании, подтверждаете свою точку зрения и т.д.

С учетом того, что некоторые социально активные люди нажимают кнопку refresh от двух до трех тысяч раз на день, времени для "критическое мышление" просто не остается.

"Экономика внимания" буквально съедает ваши мозги.

Сложно думать, а еще сложнее думать о моральных дилеммах, общественно-политических и философских вопросах, и прочих вещах у которых нет правильного ответа в принципе. Здесь важна постоянная практика мышления, чрезвычайно затратная, непрактичная и малоприбыльная. Не каждый на это пойдет.

Эволюционный путь - это не путь развития критического мышления отдельных особей. Группы находящиеся во внутренней гармонии, сплоченные вокруг общей мифологии [т.е. коллективного фейка] и идентичности, очень часто бывают более конкурентноспособными и побеждают "слишком много думающих".

Как пример. "Мы знаем что он врет, но это в наших интересах" - часто повторяющийся тезис наших северных соседей. Так говорят не только дураки. Так говорят очень умные люди, которые, если надо, легко дадут фору в отдельной дисциплине "критическое мышление".

Кроме нейробиологического и эволюционного существуют культурные, религиозные и другие аспекты, которые прямо влияют на то как мы интерпретируем факты и видим мир.

Некоторые суждения в онлайн-дебатах основываются на святых писаниях. Факты можно подтвердить? Источник и автор известен? Технократических ответов нет. Вопрос веры.

Поэтому просто пройти курс "Критическое мышление" онлайн или заслушать лекцию про медиаграмотность, это приблизительно как получить абонемент в спортзал в надежде что тонус и рельеф - это как-то уже само собой. Новые практики и привычки, когнитивная дисциплина и мыслящая среда намного важнее онлайн курсов.

Я уже не говорю о том, что мышление либо есть, либо его нет. В сознании нет перегородок разделяющих "критическое мышление" от "дизайн мышления", от "обыденного мышления", от "философского мышления" и т.д. Маркетинг, короче говоря.

Кстати про маркетинг. Где-то с середины прошлого века реклама - это, можно сказать индустрия фейков. Реклама не рассказывает об объективных характеристиках товара. Реклама влияет на принятие решений через продажу новых представлений, эмоций и т.д. Т.е. как фейки. Грань очень размыта...

Какой вывод? К критическому мышлению, как универсальной панацее против бед информационной эпохи, стоит от носиться критически. Чему нас и учит критическое мышление)

P.S. Много написал, но ничего толком так и не сказал) Вскоре сделаю доклад на эту тему. Точно не знаю дату но возможно мероприятие будет открытым. Поэтому если есть интерес подумать чуть шире и глубже над феноменом фейков, критическим мышлением, медиаграмотностью и их нейро- социо- и другими ограничениями - следите за анонсами!

ori toor 2

Vitalii Chepynoga

ЗАУТРЕНЯ ["проповєдь"]

Є таке поняття як "гонор"… З латині воно перекладається як "честь". Але я б вклав у це поняття більше…

Це самоповага і честь ради честі, навіть тоді коли ніхто не бачить… Можна ж сидіти у себе на кухні у рваних засцяних кальсонах [бо нікого ж нема], а можна бодай в чистих джинсах і в білій сорочці [хоч і нема нікого]…

Жорж Луі Бюффон [давній французький вчений] одягав костюм і кружевні манжети, коли сідав щось писати. Він поважав папір, на якому пише, перо і власні думки, викладені на папері…

Гонор – не гедонізм і не самозакоханість, не понти.

Це таке собі європейське бусідо. Веди себе як належить у будь-якій ситуації, незважаючи на те, спостерігають за тобою чи ні…

Не сморкатися на підлогу в оперному театрі кожен дурень може… А от спробуй не сморкатися на "підлогу" в лісі…

І саме з філософії "гонору" з самоповаги виходить поняття самообмеження еліти за історичної необхідності. У всі часи еліти цивілізованих держав знаходили можливості для матеріального самообмеження заради якоїсь вищої і абстрактної [на перший погляд] цілі – нації, держави, країни… Тільки завдяки такій самопожертві ці "цілі" благополучно минали кризу та виживали, а еліта вдосконалювалася…

Відмовитися від всього несущого, земного, суєтного, матеріального, впровадити мораторій на комфорт та "нєгу" і вийти після цього кращим і благороднішим – ось суть цього процесу!

І зараз, як мені здається, найкращий час для самообмеження української "еліти"… Війна, агресор, боротьба, гарт нації – умови унікальні…

Самообмеження такі дуже прості й почасти примітивні.

Треба просто відмовитися від приватних літаків, яхт, вілл на Сен-Барті, шоппінгів в Мілані, перигорських трюфелєй і бретонських устріц і тд…

І просто допомогти країні за зекономлений кошт… Бодай тимчасово…

На перший погляд це зробити важко. Бо й справді, досить не просто відмовитися враз від звичного рівня життя та комфорту. Тим більше важко, що ти нічого не отримуєш взамін…

Але це – ілюзія… Отримуєш! Бо коли ти чесний сам і з собою, коли ти зробив щось справді гідне поваги, ти можеш без лицемірства і чванства, без брехні і притворства говорити такі речі як: "Моя нація, моя країна, мій народ!"…

То тільки здається, що це все риторична туфта. Насправді це дуже круто! Круче ніж яхти і приватні острови…

В тебе за спиною лише криштальна честь і чесність... І жодного гектара спизженої землі... Круто ж!!!

ТИ - МАЄШ ПРАВО!

От тільки відчути це можна тільки в режимі "елітного самообмеження"… Просто так воно не працює… Рука покладена на серце під час виконання гімну "нє работаєт" після рожевого "Дом Періньон" 1983 року… От чогось "не работаєт" і всьо… От така херня…

Словом, хотілося, щоб еліта захворіла "гонором"… Бо досі вона хворіли тільки на гонорею… Духовну…

ori toor 3

Vitalii Chepynoga

Я пропоную періодично проводить в країні антивибори...

Так само як і вибори, тільки наоборот...

В смислі, приходять усі на участки і голосують за відкликання тих, за яких проголосували. Тіпа, соррі, лоханулися...

І антиборди висять по всьому городу від політиків такого змісту "Я ще болєє мєнєє, а он той - абсолютна падлюка, його й відкликайте"...

Або "За мене не голосуйте пожалуста, я ще не надепутатствувався. Спасіба"... А потом кандидати-неудачніки ходять по городу і по квартірам, забирають гречку, викорчовують дитячі майданчики і царапають гвіздками пофарбовані лавочки...

А в самому кінці - саме інтірєсне... Приходять в Франківську попи від "Свободи" і проклинають ліфти...

Vitalii Chepynoga

Неоднозначний пост

Говорив з соціологами і психологами, які працюють з фокус-групами, на замовлення політиків, політичних груп, партій, бізнесу і тд...

Така тенденція: вперше за всю історію незалежної України люди реально бояться втратити цю Україну. Незалежну...

Раніше воно було якось просто. Ну, є Україна, то й є... Куди вона дінеться? Не цінність, а даність... Само собою зрозуміло...

І от лише зараз, в часи конкретних та явних загроз, стало доходити, що своя незалежна держава - це реальна річ, якою треба сильно дорожити. І яка є, по-суті - головна і дуже важлива штука...

З одного боку, це погано, що люди відчувають таку загрозу. Але з іншого боку, може воно й добре принагідно... Бо саме зараз такі щемливі страхи вписуються в національну ДНК, щоб лишитися там назавжди... Як прививка...