Маніфест здоров'я

Маніфест здоров'я

Група експертів, які свого часу брали участь у розробці та впровадженні реформи охорони здоров’я в Україні, представили свій Маніфест здоров’я. Він покликаний відповісти на питання, яким чином має розвиватися далі ця сфера, а також які зміни в країні мають відбутися для того, аби розвиток став можливим. 

Якщо в основу реформи лягла Концепція реформи охорони здоров’я на 2015-2020 роки, то після 2020-го, кажуть автори Маніфесту, лишився вакуум і питання “Що далі?”.

“Які параметри майбутнього? У якій часовій перспективі треба про нього мислити? Маніфест це заявка на щось масштабне, — говорить Олег Петренко. — Ми багато жартували про маніфест комуністичної партії Маркса-Енгельса середини ХІХ сторіччя. І вирішили: чому б і ні? Давайте масштабно помріємо. Ми охопили період 10 років, тобто 2021-2030 рр, і описали масштабні зміни, які виходять далеко за межі системи охорони здоров’я”.

Маніфест повністю можна почитати за посиланням

МАНІФЕСТ

Людина

Наше майбутнє – людський капітал, а не корисні копалини

Чи може дитина, яка народилася в цьому році, розраховувати, що коли досягне повноліття, матиме за плечима багаж найкращої освіти і доброго здоров’я? Скільки здорових років вона проживе, реалізуючи себе в роботі, родині, творчості, спорті, службі державі чи у війську?

Якщо відповідь вам не подобається – значить нашій системі здоров’я та країні загалом усе ще потрібні негайні й радикальні зміни.

Наше майбутнє – людський капітал, а не корисні копалини

Ми хочемо, щоб за десять років головним для нашої країни був її людський капітал, а не корисні копалини. Щоб так сталося, наступні десять років мають бути часом докорінних реформ сфер здоров’я й освіти, а також безпрецедентних інвестицій у них.  

Оновлена сфера здоров’я у 2030 році – це насамперед

– ефективна система здоров’я для дітей,

– надійна Національна служба здоров’я, яка захищає родини від надмірних витрат на лікування, та

– сучасна інфраструктура здоров’я для літніх людей.

За таких пріоритетів Україна вже за десять років стане динамічною сучасною країною. Після 2030 року вона зможе приєднатися до країн Балтії, Скандинавії або Південно-Східної Азії й бути серед 30 країн із найкращим індексом людського капіталу.

Держава

Держава – це про безпеку

Щоб будувати наш людський капітал, найперше ми повинні бути у безпеці. Створювати й гарантувати її – головна робота держави.

Сучасний світ дає багато можливостей, але створює безліч загроз, які окрема людина чи підприємство не в змозі долати самотужки – техногенні та природні катаклізми, епідемії інфекційних хвороб, соціальні заворушення чи збройні конфлікти. 

Держава – це про безпеку

Держава формулює загальні правила і концентрує ресурси, щоб створити належний рівень безпеки для своїх громадян. Це може відбуватися за рахунок часткового чи тимчасового обмеження індивідуальної свободи кожного з нас. 

Щоб потреба у безпеці не загрожувала нашим базовим свободам, застосування примусу державою має чіткі й жорсткі межі. Усередині меж кожен з нас повинен чітко виконувати приписи. Поза межами – наше приватне життя, в яке держава не має права втручатися. Самі ж межі встановлюються лише через демократичні механізми.

Щоб вдало реагувати на небезпеки, держава повинна перейти від підходу «мобілізація лише під час небезпеки» до підходу «готові до небезпеки щодня». Для цього потрібно посилити такі три функції:

– Intelligence (розвідка й аналіз). Потужний інтелектуальний і технологічний ресурс для управління ризиками та дій на випередження. Цей ресурс повинен функціонувати постійно й бути «очима та вухами» системи для своєчасного виявлення загроз для здоров’я.

– Мілітаризація. Вона потрібна для впровадження швидких рішень за наперед визначеними алгоритмами. Основним чинником успішного реагування є дисципліна й відпрацьовані навички поведінки у критичних ситуаціях.

– Субсидіарність. Це здатність приймати миттєві локальні рішення для швидкої мобілізації ресурсів. Для неї потрібні органічні зв’язки із громадами та місцевою владою.

Держава: розумна, ефективна, компактна

Немає безплатної медицини чи освіти. Роль держави не в тому, щоб створювати їх видимість, а в тому, щоб підтримувати соціальну справедливість. Для цього вона фінансує базові медичні потреби людей і захищає їх від надмірних витрат, пов’язаних із втратою здоров’я. Вартість медичної допомоги має бути відшкодована надавачеві послуг будь-якої форми власності на підставі прозорих і однакових для всіх правил.

Держава: розумна, ефективна, компактна

Держава повинна врегулювати систему так, що багаті сплачують за себе й бідніших, ті, хто працюють, сплачують за тих, хто працював раніше або ще не працює, а також за тих, хто не працює тимчасово. Так реалізується установчий у Маніфесті принцип солідарності.

Щоб стимулювати розвиток людського капіталу, держава може надавати послуги, фінансувати послуги та регулювати надання послугЦі способи різні за вартістю для платників податків: регулювання – найдешевший, але потребує відповідних компетенцій від державного апарату; надання – найдорожчий, до того ж держава – не найкращий надавач. 

Традиційно українська держава утримує величезний апарат, щоб надавати послуги, майже їх не фінансує й дуже погано регулює. Цю піраміду слід перевернути. Надавати послуги, за окремими  винятками, мають незалежні постачальники, які конкурують між собою. Гарантовані державою послуги вона повинна фінансувати (через механізми стратегічних закупівель на договірних умовах). Основне ж, чим займатиметься держава, – це регулювання, тобто створення справедливих правил гри. 

Для цього держава повинна покладатися не на армії чиновників, а на невеликі професійні команди фахових, сучасних, освічених і добре оплачуваних політично нейтральних державних службовців.

Сильні незалежні інституції

Коли ми кажемо «держава», то маємо на увазі політичні органи публічної влади, а також професійні незалежні інституції – Національну службу здоров’я, Центр громадського здоров’я, ДП Медичні закупівлі України тощо. Саме на них спиратиметься майбутня система здоров’я.

Сильні незалежні інституції

Роль виборної законодавчої влади (ВРУ) та верхівки виконавчої влади, яка призначається ВРУ (КМУ, МОЗ), у сфері охорони здоров’я полягає в артикуляції та операціоналізації суспільного замовлення. Вони дають відповідь на питання, яким є суспільний консенсус щодо потреб громадян, як саме він має бути відображений у державних політиках, яким має бути дизайн системи й архітектура інституцій у її межах. Їхні рішення матимуть ефект у разі сталого впровадження протягом 3–5 років. 

Роль інституцій полягає в забезпеченні спроможності держави втілювати те чи інше бачення на практиці. Незалежні інституції накопичують галузеву експертизу й досвід, а також забезпечують тяглість у процесі впровадження державних політик. Відсутність таких інституцій прирікає будь-яку державну політику на невдачу через брак операційної спроможності.

Професійні інституції мають бути захищені від політичної циклічності. Тут допоможуть прозорі й чесні процедури їх формування та обрання керівництва, сталі управлінські процеси, а пряма комунікація між інституціями й людьми забезпечує їх легітимність.

Громада

Відповідальний власник, який дбає про здоров’я людей

Питання здоров’я людей – це не справа виключно лікарів, воно насправді набагато ширше. Сьогодні основним власником комунальних медичних підприємств є громада. Однак громадам треба стати відповідальними власниками не лише юридично, а й у щоденному житті. 

Відповідальний власник, який дбає про здоров’я людей

Головними чинниками збереження здоров’я є спосіб та умови життя людини, медицина лише частково впливає на це. Про збереження здоров’я своїх мешканців мусить дбати громада: підтримка й заохочення здорових звичок, інфраструктура для здорового способу життя, екологія, структура зайнятості, структура дозвілля тощо. Управління цими чинниками має стати пріоритетом місцевого самоуправління. Створення дієвих цільових місцевих програм для збереження здоров’я, підвищення якості й кількості соціальних послуг, турбота про вразливе населення (літніх людей, людей з інвалідністю, дітей), родини, які мають паліативних хворих, залучення таких родин до активної самореалізації у громаді, створення інфраструктури для здорового способу життя створюють здорову громаду. Громади повинні отримати також необхідні інструменти і стандарти формування таких програм.

Що таке здорові стосунки громади, лікарні й медиків?

Лікарні – це автономні підприємства. Лікарі – вільні фахівці. Громада має ставити перед лікарями завдання зі збереження й відновлення здоров’я свого населення в рамках стратегії громади та у співпраці з іншими підприємствами і службами

Інвестуючи в лікарні, громада не має порушувати управлінську автономію, наприклад казати директорові, кого можна звільняти, а кого ні, або як розподіляти гроші бюджету лікарні. Директор лікарні відповідає перед власником за її фінансову спроможність, якість наданих послуг і задоволеність ними населення. Як вона цього досягає – це внутрішнє питання автономного закладу.

Водночас громада має переконатись, що до управління закладом на основі прозорого конкурсу залучений професійний управлінець. Вона повинна сприяти ефективній роботі корпоративного управління через створення спостережної чи наглядової ради, активну участь у створенні зрозумілої стратегії розвитку закладу з урахуванням унікальних потреб громади.

Регіональний рівень управління має створювати умови для співпраці та об’єднання зусиль усіх медичних закладів регіону й роботу їх як однієї мережі для збереження здоров’я мешканців усієї області.

Медицина

Основа нової системи здоров’я – вільні лікарі

Вільний лікар – незалежний суб’єкт із почуттям гідності, який працює в кращих інтересах пацієнта, професії та закладу. Вільного лікаря не можна змусити зробити щось проти його волі чи принципів. Вільного лікаря не можна змусити робити беззмістовну роботу. Вільний лікар не мовчатиме, коли побачить, що щось відбувається неправильно або не чесно

Основа нової системи здоров’я – вільні лікарі

Свобода лікаря тримається на двох опорах: самоврядування, яке підтримує й захищає його, та статус вільної професії, який дає лікареві можливість легально отримувати винагороду й менше залежати від роботодавця. 

Право на медичну практику лікар буде отримувати від лікарської палати, яка прийматиме в нього складний іспит. Лікар стане рівним серед рівних у незалежній спільноті фахівців. Кожен лікар зможе увійти до управління палати або делегувати туди того, кому довіряє. Професійні дії лікаря, в тому числі помилки, оцінюватимуть його колеги, а не чиновники за зачиненими дверима.

Слідом за лікарями медсестринська професія також почне організовувати власне самоврядування. Із секретарки лікаря медсестра має стати самостійним вільним професіоналом, який може працювати в команді з лікарем, а може працювати автономно.

Лікарні – ефективні незалежні підприємства

Із символів занепаду, безгосподарності, корупції заклади охорони здоров’я будуть перетворені на ефективні автономні підприємства.

Медичні підприємства (лікарні різних рівнів, центри первинної допомоги) також є вільними суб’єктами системи здоров’я. Автономія дає можливість кожній лікарні стати унікальною для розв’язання проблем своєї громади.

Для цього передусім треба берегти, захищати й розширювати автономію лікарень. Держава регулює ринок медичних послуг, але не може в «ручному» режимі управляти фінансами, людьми чи іншою діяльністю лікарень. Волонтери, спільноти пацієнтів та інші представники громади зможуть брати участь в управлінні лікарнею через опікунські чи наглядові ради. Керівні посади стануть відкритими для найкращих замість «наближених» завдяки відкритим конкурсним процедурам та конкуренції за пацієнта. Управлінець у медицині стане окремим визнаним і шанованим фахом.

Завдяки цьому бар’єр сакральності й закритості лікарень буде зруйновано. Члени громади, управлінці, лікарі й місцева влада спільно відповідатимуть за примноження людського капіталу в кожній громаді. Громада і колектив пишатимуться своєю лікарнею.

Цифрові права, інноваційні технології, штучний інтелект
- невід’ємні складові сучасної системи здоров'я

В сучасному світі ми генеруємо та використовуємо велику кількість даних і, свідомо або підсвідомо, формуємо величезні пули даних, в тому числі і медичних, які містять персональну і персоналізовану інформацію. Наявність цих даних та можливість їх обробки для аналізу та висновків – фундамент зважених і ґрунтовних рішень на користь особи та громади в зрілому та відкритому суспільстві. Але водночас така ситуація містить ризики, які ми маємо усвідомлювати та намагатись керувати.

Зміни

Діалог без табу та заборонених тем

У сфері здоров’я багато проблемних питань, але там не має бути заборонених тем, як немає там місця культурі віктимності.

Діалог без табу та заборонених тем

Неписані заборони на обговорення болючих і дражливих тем стримують розвиток сфери здоров’я й залишають найгірші проблеми нерозв’язаними роками. За останні десятиліття в цій сфері міцно вкоренилася культура віктимності. Лікарів або пацієнтів заведено вважати приниженими групами. Політики охоче підсилюють цей імідж, сподіваючись на дешеву популярність.

У новій системі не може бути табу на обговорення корупції та неформальних платежів, низької фаховості через погану освіту, лікарської помилки, конфліктів інтересів у спільнотах лікарів і пацієнтів та інших.

Почуття власної гідності, що походить від внутрішньої свободи, повага до опонента, яка походить від переконання, що всі діють в інтересах пацієнта, та діалог стануть інструментом розконсервації й розв’язання цих проблем.

Будь-якому суспільству притаманна структура, що склалась історично під впливом численних природних та соціально обумовлених факторів. Відмінності за статтю, станом фізичного та психічного здоров’я, відмінності в етнічному походженні, релігійних переконаннях, політичних уподобаннях – це не виключний перелік чинників, що розділяють суспільство на численні групи. 

Важливою ознакою здорового суспільства є висока якість взаємодії між цими групами, зокрема, балансування загального інтересу із індивідуальними правами, у т.ч. із правом на приватність. У такому суспільстві люди вільно висловлюють свої міркування щодо будь-яких питань, водночас таким правом не зловживають із метою умисного нанесення шкоди опоненту. Передумовами до комунікації між членами такого суспільства є повага до себе, повага до опонента, довіра, щире прагнення з’ясувати об’єктивну істину або найбільш переконливу точку зору. 

Однією з ознак другої половини 20-го та початку 21-го століття стало поширення культури віктимності (жертовності), що постала як наслідок розповсюдження нових лівих рухів у 60-ті, 70-ті роки минулого століття. Тоді замість дискредитованого, зокрема, в СРСР і КНР марксистського світогляду інтелектуалами було запропоновано розширення розуміння класової боротьби. Протистояння (привілейовані проти пригноблених) було окреслено за новими (окрім «багаті-бідні») лініями розколу, а саме: білі-чорні, чоловіки-жінки, гетеросексуали-гомосексуали, фізично здорові-люди з інвалідністю, випускники елітних шкіл-люди без освіти, мешканці метрополій-мешканці сіл тощо. При цьому було сформульовано кілька важливих постулатів: 

  1. Пригнобленість може не усвідомлюватись тими, кого пригноблюють;
  2. Привілейованим можна відмовляти в їхніх правах задля досягнення мети викорінення явища гноблення. 

Ці два постулати знайшли поширення, зокрема, в академічних колах США і призвели до двох вкрай негативних явищ:

  • Людина може усвідомити себе пригнобленою в будь-який момент;
  • Людині (або групі людей), яку умовно можна віднести до числа привілейованих, можна відмовляти в свободі слова, у праві вільно висловлювати свої думки. 

Культура віктимності полягає в тому, що людина занадто широко трактуючи поняття травматичності, ґрунтуючись на міркуваннях забезпечення власної емоційної безпеки, відмовляє іншій людині в праві висловлювати свою думку. Таким чином, замість дискусії, обміну аргументами, опоненти в кращому випадку припиняють комунікацію, в гіршому – відбувається цькування того, хто мав «нахабство» висловити свою думку.

Культура віктимності має наслідком те, що різні сегменти суспільства закриваються в межах своїх кіл спілкування, оскільки спілкування може спричинити емоційну травму для одних та мати наслідком цькування інших. Це явище призводить у свою чергу до припинення реальних дискусій, до примітивізації публічного дискурсу та, зрештою, до консервації проблем. Зрештою, це призводить до атомізації суспільства, до збільшення дистанції та зростанню рівня недовіри між людьми та групами людей. 

У сфері охорони здоров’я такі “табу” на обговорення неприємних, але важливих тем можуть включати, зокрема, такі питання:

  • корупція в закладах охорони здоров’я. Порушення цього питання може сприйматись лікарями як намагання образити, принизити працю лікарів. Як наслідок, якісні дискусії відсутні та натомість спілкування підмінюються обміном лозунгами та обіцянками. 
  • конфлікти інтересів у лікарів та в деяких пацієнтських спільнотах. Проблема, яка існує та очевидна широкому колу стейкхолдерів, – лобіювання інтересів певних виробників лікарських засобів та медичних виробів. З одного боку, лікар виступає носієм професійного знання, але з іншого – він є реципієнтом оплати за послугу з боку виробника. Так само пацієнтська спільнота, що виступає за те чи інше рішення з боку держави, може водночас бути отримувачем фінансової допомоги з боку зацікавленого в рішенні субєкта.
М’яка сила громадянського суспільства

У нашому недавньому минулому є яскраві докази, що громадянське суспільство України може впливати на державну владу для досягнення бажаних результатів. Цей принцип м’якої сили спирається на засадничі цінності української нації. Саме тому держава повинна підтримувати й розширювати довіру, спроможність та можливості громадянського суспільства впливати на формування державної політики. 

М’яка сила громадянського суспільства

Громадянське суспільство має включати професійні асоціації, об’єднання пацієнтів, релігійні та правозахисні організації, бізнес-асоціації тощо. Ми віримо, що інвестиції в громадянське суспільство сприятимуть спроможності кожного громадянина стати повноцінним суб’єктом нової системи.

Головна цінність в Україні 2030 року це –  людина, її здоров’я в  повному  спектрі визначення поняття «здоров’я».  Будь-яка особа,  в тому числі і особа з будь-яким медичним станом або діагнозом  має ті ж самі права і обов’язки, що і здорова людина. Відштовхуючись від цього, ми очікуємо що розвиток і застосування інноваційних технологій буде мати на меті підтримку та уможливлення  максимально-досяжного рівня здоров’я  людини та в громаді. 

Пацієнт є вільним  у своєму виборі лікаря,  закладу ОЗ та  виборі тактики діагностики, лікування, реабілітації та профілактики.  Рішення  приймаються пацієнтом  спільно з  медичними працівником на засадах взаємоповаги, довіри,  відсутності табуйованих тем, маніпуляцій або хибних знань.  У разі неможливості  прийняття  рішень самим пацієнтом, ці рішення приймаються  відповідною уповноваженою особою  і лише в інтересах самого пацієнта. 

Стратегія збереження здоров’я та прийняття рішень пацієнтом не може ефективно впроваджуватися без визнання важливості patient empowerment (посилення впливу пацієнта). Практика підвищення можливостей та посилення впливу пацієнта передбачає дії та заходи, завдяки яким люди приймають усвідомлені рішення та вчиняють усвідомлені дії, що впливають на їхнє здоров’я.

В прогресивних системах охорони здоров’я медичні працівники та чиновники підвищують обізнаність пацієнтів через надання навчальних матеріалів або запроваджуючи регуляції, коли пацієнти отримують право голосу при плануванні та впровадженні своїх планів лікування.  Консервативні системи охорони здоров’я розглядають пацієнта як об’єкт, промотуючи принцип “лікар знає краще”. Проте чисельні дослідження доводять, що пацієнти, які усвідомлюють рекомендації, мають кращі показники здоров’я. Це пов’язано з тим, що таким чином пацієнти отримують «владу вибору», і як наслідок з більшою ймовірністю будуть виконувати спільно створений план лікування чи профілактики. Такі пацієнти пацієнти більш ініціативні, тому задають більше питання щодо свого здоров’я чи хвороби. 

В епоху широкого доступу до інформації через інтернет чи соціальні мережі пацієнти уже звертаються за медичною допомогою «підготовленими», оскільки шукають і знаходять відповіді на свої запитання саме там. Тому пацієнти хочуть і потребують послідовного та якісного спілкування з медичними працівниками або людьми, які мають схожі проблеми. Дуже важливо, щоб був створений саме двосторонній діалог, а не одностороння лекція лікаря. Коли пацієнти відчувають емпатію та розуміння з боку медичного працівника, то зазвичай самі проявляють зацікавленість відігравати активнішу роль у своєму лікуванні. 

Саме тому розширення можливостей та посилення впливу (empowerment) фокусується на впровадженні змін у системі, враховуючи її наявні можливості, слабкості, ресурси та стандарти. Підтримка та розвиток компетентного громадянського суспільства сприяє формуванню навичок, спрямованих на усунення окремих бар’єрів, але фокусуючись на вирішенні проблем окремих людей, сімей, груп, організацій, громад чи суспільства загалом. 

Посилення впливу пацієнтів має досягатися за рахунок синхронізованих зусиль для співпраці з пацієнтами, а не управління ними, включаючи оновлені стосунки з професійним середовищем. Тому скоординовані зусилля організованих пацієнтських груп та спільнот утворюють спіраль впливів, які у свою чергу ініціюють, підтримують та посилюють зміни в системі. Такі практики громадянського суспільства спрямовують процес в напрямку підвищення компетенцій надавачів послуг та відтягують суспільство від стигматизуючого принципу дефіциту послуг та врешті-решт виживання. 

Тобто підвищення впливу пацієнтів та розширення можливостей громадянського суспільства діють за принципом визнання прав та обов’язків кожної людини робити матеріальні та нематеріальні внески в систему та отримувати відповідні бенефіти від участі у взаємних відносинах. Таким чином, м’яка сила громадянського суспільства полягає у досягненні самоефективності особистості, що відображається і підкреслюється оновленими соціальними відносинами та відповідною державною політикою.

 Зацікавлений громадянин вступає в такі взаємодії, розраховуючи на успіх, повагу та вплив; і коли такі очікування винагороджено – це підвищує відчуття особистого контролю та самоповаги. Усвідомлення міжособистісного успіху формує впевненість у взаємодії на інституційному рівні – почуття, які спонукають людей відстоювати свої права, усвідомлювати свої привілеї та формувати середовище, яке орієнтоване на успіх. 

Натомість справедливе та етичне суспільство має пропонувати доступ та розвивати ініціативи м’якої сили. Ініціативи на індивідуальному рівні повинні підтримуватися шляхом відкриття доступу до ресурсів в соціальних, економічних та інституційних структурах. Розширення можливостей ініціатив на суспільному рівні приносить користь лише тоді, коли люди чи групи, які раніше були позбавлені права голосу в системі, отримують визнаний рівень впливу. 

Співпрацюючи як партнери, пацієнти та медичні працівники, мають координувати свої зусилля, але очікування жодної з груп не можуть бути проігноровані. При цьому розширення можливостей окремої особистості забезпечуватиме лише короткочасний успіх, якщо не буде підтримуватися системними змінами в міжособистісних та соціально-політичних сферах. Подібним чином, навіть широкі соціально-політичні досягнення можуть зменшуватися з часом, якщо їх постійно не будуть відстоювати окремі особистості, організовані групи чи об’єднання.